У перший день війни я була вдома. Мені зателефонувала сестра та сказала, що почалась війна. Мої племінниці на той момент були в Харкові. З сестрою шукали спосіб, щоб дівчат вивезти з міста. 

У Добропіллі не було світла й газу. Я топила будинок дровами. Обстріли тривали щодня. Одного разу вночі мене викинуло вибуховою хвилею з ліжка. Я не зрозуміла, що трапилось. Потім з’ясувалось, що біля будинку прилетів снаряд. Після цього я зібрала дітей і виїхала. 

Було страшно проїжджати Покровськ. Я боялась, що мене з дітьми обстріляють на трасі. 

Я повинна долати стрес, бо у мене діти. Якщо буду спокійною я, будуть спокійні і діти. На моєму шляху трапляються добрі люди, які допомагають. Сподіваюсь, що скоро я повернусь додому.