Життя в Добропіллі було нормальним. У перший день війни я була в декреті.  Моїй дитині був рік. Мені зателефонував чоловік і сказав, що почалася війна. У місті почали лунати сирени. Я спускалася в підвал.

Мені було дуже страшно за дитину. Через місяць життя під обстрілами я вирішила виїжджати.

Швидко зібрала речі й евакуювалася за кордон. Довго прожити я там не змогла, повернулася. Зараз залишаюся вдома. Можна сказати, що виживаю з родиною. Воду дають раз на тиждень. Бувають перебої зі світлом, але я вважаю, що все можна пережити, головне, що моя сім'я жива. Я намагаюся відволікатися роботою. Це допомагає вистояти і не втрачати надію на краще.