Змінилося геть усе. До війни я працювала в дитячому садочку, а тепер у місті Харків дитячі заклади не працюють. Мені довелося шукати іншу роботу.

Ми навчилися швидко бігати до підвалу або коридору і можемо розпізнати по звуку види зброї, з яких нас обстрілюють. Це жахливо! Ввечері, засинаючи, молишся, щоб ракета не влучила у твій будинок.

24 лютого 2022 року я прокинулася о 4 ранку від вибухів. Спершу був шок. Це був будній день, треба було йти на роботу. Ніхто не знав, що робити. Зідзвонившись з колегами, вирішили йти на роботу, бо там можна було дізнатися більше інформації. Взяли з собою дітей - гуртом було трохи менше страшно.

Дочка теж прокинулася від вибухів, але, мабуть, усвідомила, що почалася війна, лише на другий день, коли почали обстрілювати наш район. Ми живемо на Салтівці - тоді це була справжня ніч жаху, коли скидали бомби з літаків.

Нас підтримували сусіди. Ми гуртувалися, допомагали один одному. Перші півроку до нашого району ніхто не наважувався приїхати через постійні обстріли. Виручав тільки мій кум-волонтер, який привозив нам та сусідам хоч якісь харчі.