Ми залишилися без роботи, без житла та без речей, а батько пішов воювати. З першого дня ми опинилися в окупації. Через наше селище рухалася військова техніка, і діти дуже боялися.

Вони все бачили самі з перших вибухів. Усі були дуже перелякані. Кожен день окупації був страшним, але найстрашнішим залишився день виїзду. Ми їхали по 15 блокпостах і переходили Печеніжську дамбу, коли нас почали обстрілювати.

Усі були нервово виснажені, рятувалися заспокійливими засобами. В окупації особливо гостро відчувалася нестача їжі та медикаментів. Єдина річ, що підтримувала дітей – дитяча іграшка, яку вони взяли з дому.