Два роки з донькою винаймаємо житло в гуртожитку. Втратили все нажите майно та квартиру, але змогли вивести домашнього улюбленця – кота. За час перебування в бомбосховищі я зірвала спину, через що маю зараз проблеми зі спиною та ходьбою. Втратила роботу та нормальне забезпечення своєї дитини соціальними нормами – новим одягом, взуттям та іншим. Наразі маємо лише секонд-хенд.

Два роки немає нормального сну, через що страждає нервова система дитини. Їхала на роботу, але вже оголосили про евакуацію. Ми трималися з надією, що все буде добре і Україна вистоїть, тому перебували в бомбосховищі.

Повернувшись додому, сиділи на дивані і не розуміли, що відбувається, одягалися й знову йшли до бомбосховища. У місті вже не було світла та води, відбувалися сильні ракетні обстріли. В сусідню будівлю потрапив снаряд, і ми вирішили виїхати з міста.

Наслідки війни відчуваємо й зараз: донька стала замкненою, плаксивою. Ліків, як-от л-тироксину, теж не вистачало. Життя кардинально змінилося, залишаючи відлуння страху та втрат у кожному дні.