Диня Владислав, 9 клас, Черкаський колегіум "Берегиня" Черкаської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Товстоп'ят Олеся Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року… Початок найгіршого, що сталося в житті кожного українця, того, що змінило наші життя назавжди. Цей шлях, який пройшов кожен українець за ці 1000 днів, залишиться назавжди у наших серцях та в історії могутньої нації. І ось настав день 24 лютого: усі дорослі йдуть на роботу, а діти збираються до школи. Зрештою, день не розпочався з кави, а все почалося з паніки - всі тільки й говорять про те, що розпочалася війна.

Звичайно, більшість просто не могла повірити в це, проте, коли пролунала вперше тривога, ніхто вже не сумнівався… Розпочалася війна.

Перші дні війни… Для мене вони виявилися найскладнішими. Ми переїхали в село, бо це був більш безпечний варіант для нас, адже росіяни не зважали на те, що вбивають ні в чому не винних мирних людей.  Зрештою, через декілька тижнів нашого перебування за містом татові довелося піти захищати країну від натиску русні. Цей момент розлучення з близькою людиною був найважчим періодом у моєму житті, бо ніколи не знаєш, що може статися з татом. З кожною хвилиною хвилювання зростає і те, що ти вважав звичайним, було найціннішим, стає ще більш дорогим. 

Усі тільки й сподівалися, що все завершиться і буде, як завжди. Але, ні... Усе, що зруйновує ворог, можна відбудувати, але втрату близької, рідної тобі людини - не повернути.

Спільними зусиллями я почав більше цінувати єдність і відчув себе частиною нації, що бореться за своє майбутнє та майбутнє своєї країни. Те, що кожен робить для своєї країни протягом війни, тільки наближає нас до перемоги. Від підтримки рідних я відчуваю неймовірну вдячність до всіх, хто був і є поруч у скрутні моменти. Я мрію про мирне майбутнє для всієї країни, де зможемо повернути все втрачене й стати ще сильнішою нацією. Не завжди було легко. Я відчуваю страх і втому від постійної невизначеності, але з часом починаю знаходити в собі нові джерела сили. Підтримка одне одного, а також особисте усвідомлення того, що кожен мій день – це частина нашої загальної боротьби, яка дає віру. І ось усі ми, поки ще не в повному мирі, але можемо жити далі - і все це завдяки нашим героям…Слава Україні! Героям слава!