Штан Катерина, 9 клас, Нестоїтський опорний заклад освіти Куяльницької сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шалінська Лідія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Найстрашнішими для мене були перші дні війни. Я й досі пам’ятаю цей ранок, коли о 5.40 мене та мою  сестру розбудили батьки. У мене тато військовий.  Йому о 5 ранку подали тривогу. Він швидко зібрався та поїхав на службу. Через деякий час він зателефонував та сказав, щоб  пішли в безпечне місце.

Так ми 10 днів провели в підвалі.  Це були найстрашніші дні в моєму житті тому, що ми не знали, що очікувати далі.

Незабаром мого хрещеного перевели в дуже палке місце, в херсонський напрямок, де невдовзі стався підрив Каховської ГЕС. Загинуло багато людей. Для всієї нашої родини це було дуже складно. Та ще й новини в інтернеті підсилювали схвильованість. Хрещений Сергій разом з іншими поліцейскими надавали допомогу постраждалим людям. Вони перевозили місцеве населення в безпечні місця, використовуючи при цьому різні види транспорту. В тих місцях, де вода ще не дійшла, евакуацію здійснювали машинами. А там де, рівень води був великим, переходили на човни. ЇЇ потік був надзвичайно швидким, тому необхідно було негайно діяти, рятувати найдорогоцінніше – життя.

Найскладнішим було дня нього бачити смерть на власні очі. Крім того, що вода набирала нових обертів, до цього всього додавалися ще й вибухи ракет, снарядів… Звичайно, більшість вдалося врятувати, але не всіх…

Отже, на мою думку, кожен українець має усвідомлювати радість і щастя просто від прожитого дня, в будинку чи квартирі, у своєму ліжку та головне з люблячою  родиною. Звичайно, війна залишить глибокі рани та моторошні спогади. Я вірю в те, що незабаром й на нашій Батьківщині засяє веселка різнобарвними кольорами віри, надії та любові, бо з нами Бог і сила роду.