Кисельова Аріадна, 9-д клас, Південноукраїнський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання — Корсак Алла Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Уяви, що ти — чарівниця, як я, і можеш повернути час на тисячу днів назад, коли почалась вона — та що забирає дітей, життя, наших воїнів і навіть цілі міста.

Війна. Вона  жорстока і дуже болюча, бо забирає найцінніше, найрідніше. І через десятиліття протягнеться жалібний стогін і вій матерів і батьків загиблих і ще не народжених дітей. Кривава, безжальна. Але й не все їй підвладно. 

Пам'ять. Моя тисяча днів і ночей. І щасливі, і сумні, і завжди з вдячністю всім тим, хто захищає мене й мою родину. Часто хотілось плакати. Очікуєш її Перемогу, виглядаєш, а вона вже десь попереду. Мабуть не чекати її треба, а йти до неї.

Десь там під легким покривалом минулого — моє перше кохання, мрії, мої усі маленькі і великі радості, моя тисяча днів, яку вона вже не зможе забрати.

Бо ця гадина боїться часу — майбутнє  її  просто вб'є. Як і всі інші війни. Тому й лютує, тому й небо в нас завжди неспокійне, а потім в чорних хмарках. Якщо б я могла повернути час... Ні.  Втрачені життя не поверне жоден чарівник, біль живих не зцілить жоден лікар, а час, пам'ять, любов до життя і тих, хто поруч, допоможуть нам йти далі — шляхом до Перемоги

Вставай Україна
Матуся моя і дитина
ПЛАЧЕШ рідненька
Сльозами кривавими
Пошматована в ранах
Вставай, йдемо далі!


Я могла би написати ще на цілий роман. Ну може й не роман, а на повість чи на оповідання, але в мене просто немає слів.
Тільки емоції, надія на повернення людяності людям, віра в непохитність віри і  безмежна любов, яка надихає мене і всіх Українців йти маленькими кроками, але переможним шляхом.

А ти, шановний читач –
Чи бачиш ти волю? Чи бачиш надію?
І віру в майбутнє наших дітей?
Я бачу - Велику близьку Перемогу
І віру в майбутнє наших дітей.
В нас українці навіть собаки,
Гуси, мурахи, лелеки, коти.
Мусимо вірити, маємо знати -
Шлях Перемоги в нас тільки один....