Маслак Наталія, 9 клас, Біленьківський ліцей "Лідер" Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Герасименко Валентина Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це час, коли життя випробовує нас. Ми повинні допомагати, підтримувати, бути опорою один для одного. Моє життя змінилося на «до» та «після». За ці 1000 днів я навчилася цінувати кожен момент, проведений з близькими людьми. Війна змінила моє життя назавжди, але я вірю в нашу Перемогу та в світле майбутнє. Перші дні війни пройшли як в тумані. Життя немов зупинилося: порожні магазини, закриті школи та дитячі садки, кілометрові черги на заправках, тривожні новини.

Хвилювання за себе й рідних, особливо тих, які мешкають у Харкові,- стали частиною мого повсякденного життя, тривога, яка не дає забути про найважливіше - безпека.

Через декілька місяців все ще було важко усвідомити, що в моїй країні йде війна, і те, що це тільки початок всіх тих жахіть, через які прийдеться пройти кожному з нас. Відволікатися від новин та вибухів було неймовірно важко, хоч і намагалася відволіктись, проводячи час з рідними, друзями та займаючись улюбленими справами. Останні пів року стали для нас справжнім випробуванням. Постійні обстріли призвели до блекаутів по всій країні. Відключення електроенергії перетворило наше життя на  справжню боротьбу за виживання.

Навчання в умовах відключення світла ставало нереально важким. Кожен дзвінок ріднім та друзям був для мене опорою і надією на те,  що все скоро скінчиться.

Але літо принесло нову хвилю тривог та переживань українцям. Ворог підірвав Каховську ГЕС. Загроза вибуху Запорізької АЕС змусила опинитись всіх в тотальній паніці та хвилюванні за своє життя. Величезні черги в магазинах за водою, в аптеках за ліками зростали з кожною хвилиною, полиці в магазинах знову почали пустіти як і в перші дні повномасштабного вторгнення. Відправившись до рідних, я намагалась заспокоїтись і знайти втіху, але хвилювання за батьків брало верх, тому я прийняла рішення повернутись і бути поруч з ними.

Час минає. Життя продовжується. З кожним днем стає все легше, але й вибухи стають все голоснішими.

Незважаючи на весь жах, що відбувається навкруги нас, ми маємо змогу навчатись, зустрічатись з друзями, планувати поїздки. Війна змінила мене. Я стала більш зрілою, відповідальною та спокійною. Продовжую займатися своєю улюбленими справами – танцюю, граю на гітарі, студіюю англійську мову, реалізовую свої мрії та розвиваюсь, аби стати кращою версією себе і будувати майбутнє нашої країни.

Зараз я зрозуміла, наскільки важливо підтримувати близьких у цей важкий час, адже нашої підтримки потребують не тільки люди, а й тварини, які також бояться вибухів і не розуміють, що це за звуки.

Наші захисники кожний день борються за існування нас, як держави, і мене- як особистості! Їх мужність і відданість надихають мене на створення кращого майбутнього, на боротьбу за нашу свободу і за чисте небо над головою. Всім серцем очікую на день, коли звук вибухів зміниться на дитячий сміх і на переможний голос наших воїнів, на день, коли кожен військовий повернеться додому, до своїх сімей і на день, коли я зможу приїхати до своїх друзів у інше місто і розділити з ними найкращі моменти свого життя!!!