"Всі в Новій Каховці чудово знають, що ГЕС підірвали орки"

Історію Олени (псевдонім) з Нової Каховки записала для Музею "Голоси Мирних" Анна Лодигіна.

Мене звуть Олена. Мені 51 рік, я з Нової Каховки. До війни я працювала продавцем у магазині, але у перші часи 24 лютого 2022 року російські окупанти під'їхали на БТР-ах до магазину, зірвали український прапор і під дулом автоматів наказали усім покинути магазин. Люди були налякані, вони не розуміли. Вони зовсім не розуміли, що відбувається. Таке було відчуття, що самі солдати навіть нас бояться більше, ніж ми їх. Бо вони постійно крутили головами та автоматами понад нами.

Магазин наказали зачинити, тому що він знаходиться на береговій лінії по проспекту Дніпровському, біля військової частини 57-ї окремої бригади. Вони вздовж закрили і всі магазини по цієї вулиці, і майже всі заклади, які тут знаходилися.

Перші дні окупації були найтяжчими. Ми не розуміли, що відбувається в місті. Скуповувались усі продукти, ліки, все те, що могло знадобитись у майбутньому. Люди були дуже налякані. Деякі сім'ями почали виїжджати на машинах, на автобусах, якось евакуюватися і виїжджати до близьких своїх.

Воєнна техніка йшла потоком. Кругом вертольоти були, БТР-и, танки. Це йшло просто потоком.

Через кілька днів вже почали ми знов працювати, але в іншому магазині, в нас мережа магазинів.

В місті почалася комендантська година, і всі заклади працювали майже хто до часу, хто до двох, і ввечері людей зовсім не було по вулиці. Постійні черги в магазинах, люди не розуміли, що буде далі, і скуповали майже все.

По магазинам почали ходити російські воєнні, вони були різні. Найстрашнішими і найзлішими були з "ДНР" і "ЛНР". Вони ненавиділи навіть нашу мову. У відповідь на їхнє "досвідання" я відповіла "до побачення". Військовий скинув автомат і хотів прострелити мені ноги. Але покупці благали не чіпати нас. Вони не хотіли з нами навіть розмовляти і домовлятися. Такі вони були роздратовані.

Так ми і працювали майже до лютого 2023-го року. Але окупаційна влада наказала получати паспорти РФ. Всі наші працівники відмовились. Вся наша мережа призупинила своє існування.

В місті роботи майже нема. А якщо де і є, то потрібні російські паспорти. Зараз на орків люди стараються не обращати уваги зовсім. Вони ніхто, їх ніхто не боїться. Люди ходять і просто ігнорують, наче це просто ніхто.

За весь цей час місто постійно обстрілювалось, з кожним прильотом виїжджали люди. Зараз у місті, якщо й залишилися процентів 20-30 людей, це добре. І коли йдеш по місту після 13 години, нікого не зустрінеш, місто пусте. Це просто місто-привид.

Але найстрашніший удар по місту був - це підрив ГЕС, яка була замінована ще в перші місяці окупації.

Не знаю, наскільки правда чи ні, але кажуть, що вся прибрежна зона від ГЕС і, кінчаючи міцем, там, де яхт-клуб, і все далі по селам – це все заміновано. Якщо раніше не можна було виходити тільки на прибрежну зону, то зараз - і до вулиці Дніпровської. Вони можуть вулиці перекрити, не пускати по ним, не ходити, не їздити.

Також люди ще говорять, що російські окупанти казали, що коли вони будуть відходити з міста, вони підірвують всю інфраструктуру, залишать місто без світла, води і газу.

Під час підриву ГЕС повністю затонула наша "Казкова діброва", де загинули тварини, а окупанти не пускали туди, щоб якось допомогти, вони спасали в першу чергу тільки себе.

В місті паніки майже не було, люди просто не розуміли, що коїться, а от села за містом – це просто жах. Новини не можна було читати. Серце кров'ю обливалося за постраждалих. Якщо з правого берега йшла хоч якась допомога волонтерів і з усіх коточків України, то тут, в окупації, нічого не було. Люди рятувались самі, як могли.

Російські окупанти теж постраждали, вони тонули, вони звали на допомогу, як і наші люди, але ніхто їх не спасав.

Люди спасалися, хто як міг. Було дуже багато жертв, ще невідомо, коли це все порахується. Скільки було жертв серед людей і тварин.

Наступного дня після підриву ГЕС, пройшовши місто від ринку до третьої школи, я побачила, що ніякої евакуації не було. Блокпости на першому рівні, по берегу, де стояла русня, усі повідводили, вони стали вище - на рівні вулиці Леніна, там стояли і БТРи, і БМП.

Брат мій мешкає на вулиці Рибальській. Будинки затоплені частково, але також люди не евакуюються. Якщо навіть хтось виїзжає, то це тільки самотужки.

Ще раз підкреслю, що ні для кого не секрет, хто живе у Новій Каховці, що дамбу підірвала русня, бо дамба була ще замінована минулого року, і це знав практично кожен мешканець Нової Каховки. Жодних вибухів від ЗСУ, жодних прильотів цієї ночі не було.

Всі чудово розуміли, що дамба була замінована зсередини, з машинного відділення, і всі просто чекали на момент, коли її підірвуть. Звичайно, у нас була надія, що цього не станеться, але це сталося. І все місто просто шоковане. І всі чудово знають, що це підірвали орки, тварюки, щоб вони здохли.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/