Науменко Алла, 11 клас, Рівненський кооперативний економіко-правовий фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Юсин Інна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Все починалось досить дивно. Була спокійна зимова ніч... Як завжди спати лягла пізно... Ранок. Темінь. Нічого не зрозуміло. Тільки потужний поштовх, наче з надр землі. Та потім все стало зрозуміло, - “Сусіди звільняти прийшли”! Той день закарбувався надовго. Здавалось би, зимовий ранок, гарний помаранчево-червоний схід сонця,  сніг,  казкова природа. Усе могло бути по-іншому. Після того, вже майже три роки, серце не знає спокою…

Ці нелюди наробили купу злочинів, які залишились безкарними. А світ - мовчить! Санкції! Звісно, колишньому комуністу вони так заважають?!... 

Коли почалась війна, мені було 15. На той час, навчалась ще у школі, восьмий клас. Я не з тих людей, що чогось бояться, немає жодного страху, як писав Стус: “Огонь запеклих не пече”. За цей час суспільство дуже змінилось.   

Відкрились всі “Гнилі” й “Нечисті”, а відповідно - Щирі й Вірні люди. 

Сприйняття світу та навколишньої ситуації також дуже змінилось. Немає більше таких проблем, яких не можна вирішити. Усе - це дрібниці… Спершу хотіла записатись добровольцем у ЗСУ. І навіть до сьогоднішнього дня не полишаю цієї думки. Не втратила жаги до навчання, навпаки, стала ще більше заглиблюватися у  тему війни. Щодня, під час хвилини мовчання, або, коли їде поховальний кортеж, проймає неймовірний біль за свій народ, за ті світлі душі й голови, які теж хотіли жити, але віддали своє життя за незалежність та суверенність нашої держави.

Саме ця незалежність і свобода викарбовуються кров’ю щодня, тому не варто забувати: поки ми тут, - хтось віддає життя, аби ми могли спокійно жити, навчатись, і працювати. 

Цікавим є ось що: для когось війна закінчилась давно, або вони “втомились” вже від самої теми. А хлопці й дівчата не втомлюються, стоячи там, в окопі, по коліна в воді, болоті, при морозах? Або моє улюблене, коли та ж молодь танцює під рос.пісні чи “набожні жіночки” йдуть до московського патріархату помолитись за наших солдатів?

Ціна висока! За цих майже три роки багато змінилось: подорослішала і я  сама. Змінились цінності й пріоритети.

Не була “показовим” патріотом ніколи і не люблю цього в інших. Свою любов до Батьківщини треба доводити щодня конкретними справами, які може робити кожен з нас. Ця війна, певне випробування для нас усіх. Вона відкрила справжній намір кожного із нас та показала можливість нашої нації. Всі ми чекаємо одного - спокою у кожній домівці. “Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!”