Яковчук Єгор, 9 клас, Славутська гімназія №6 Славутської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Митюк Яна Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, війна! І знов криваві ріки!

І грім гармат, і шаблі дзвін.

Могили, сироти, каліки

І сум покинутих руїн.

О. Олесь

Про війну я чув тільки з історичних  книг або документальних фільмів, але ніколи не думав, що вона прийде в мою країну. І ось вже 1000 днів як наш український народ забув, що таке спокій, але пам’ятає, що таке мир. 1000 днів, коли кожен українець переживає бій не тільки на фронті, а й в душі та серці. Час болю, горя і втрат. Ці дні, котрі назавжди змінили не тільки історію моєї держави, але й моє життя.

Ця війна стала вершиною айсберга під назвою “Боротьба добра проти зла”.

Я добре пам’ятаю ранок 24 лютого 2022 року, коли мої батьки зайшли у кімнату і схвильовано сказали, що почалась війна. В ті дні я вперше почув звуки повітряної тривоги, вперше зібрав тривожну валізу з ліками для себе, адже вони для мене необхідні, тому що маю бронхіальну астму. Ми часто сім’єю ночували у підвалах під час повітряних тривог.

Я ніколи не забуду ці відчуття страху і невпевненості, і питання, яке постійно було в моїй голові: “А що буде далі?”...

Так проходив день за днем, і ми всі потроху почали звикати до таких обставин. З кожним днем почало приходити розуміння, що для перемоги потрібно щось робити. Мій дідусь завжди говорить: “Не воюєш на фронті - працюй в тилу!” І ми почали працювати. Працювати сім’єю, класом, школою. Я робив окопні свічки, бо маю багато воску( мій дідусь-пасічник), моя родина складала бандерольки захисникам, які ми потім передавали волонтерам, донатила на потреби ЗСУ.

А яка була радість, коли ми знову повернулись до школи з онлайн-навчання.

Хоча воно часто переривається повітряними тривогами, але в школі, разом з однокласниками, можемо плести маскувальні сітки і передавати їх на фронт, влаштовувати благодійні ярмарки і збирати кошти  на потреби нашим воїнам. А ще я безмежно пишаюся тим, що маю можливість брати участь у футбольних змаганнях, які влаштовують на честь загиблих воїнів нашого краю.

Під час війни я продовжую гарно вчитися, беру участь в обласних олімпіадах, розуміючи, що нашій державі потрібні освічені та розумні громадяни.

Ось так, разом, у єдності ми зможемо перемогти ворога, наблизити перемогу і пережити цю війну, яка вкрала у нас дитинство. Ми швидко подорослішали, стали розуміти багато речей, часто бачимо й чуємо про смерть рідних і знайомих. Тому я став жити за принципом: тут і зараз. Ціную час проведений з сім’єю, їх щирі обійми та відверті розмови. Я також навчився цінувати батьків, адже багато дітей за цей час  стали сиротами.

І ось зараз я відчуваю лють до ворогів і гордість за наших людей, які стали нацією незламних.

Зі мною в серці є віра в Бога, який завжди на стороні добра, молитва за Україну та благання про мир. Я вірю, що добро переможе зло, настане перемога, і я та мої ровесники понесуть наступним поколінням розповіді про незламність та єдність українців. Переживши вже 1000 днів війни я сміливо скажу, що ми всі змінились. Стали більш людяними, співчутливими, здатними творити неймовірне заради перемоги.

Ми- покоління, яке готове заявити світові, що українці волелюбна та вільна нація. Нація, яку не зламала війна.

Я вірю в те, що прийде день, коли ми всі разом скажемо: “Ми перемогли!”. І наш зранений, знедолений, втомлений український народ, переродиться як птах Фенікс і встане з новими силами, показавши всьому світу приклад боротьби та стійкості.