Історії, які ви нам довірили
Ханієва Маліка, 16 років, учениця 10-Б класу КЗО «НВК №33», м. Дніпра
Вчитель, що надихнув на написання есе: Зоц Ірина Олександрівна
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
В Україні була сьома ранку…ЬЯ прокинулася, щоб зібратися до школи. У телефоні побачила багато повідомлень, мені було зовсім не зрозуміло, що трапилося. Не могла повірити, що таке може бути у нашій країні, у моїй країні.
Всі були злякані… Раптом я почула віддалені звуки вибухів. Ми з родиною були шоковані, нам було страшно від того, ми відчували себе у небезпеці. Дізнавшись подробиці, ми зрозуміли, що російські війська розбомбили аеропорт Дніпра.
Вперше я відчула справжній страх. У мене почали тремтіти руки. В голові було тільки одне питання: «Що робити далі?». Відразу мені прийшло повідомлення від моєї подруги з Японії. Вона запитала: «У тебе все добре?». Подруга розповіла мені, що навіть у японських новинах показували те, що трапилося в Україні. І тоді я зрозуміла… Почалася війна… Справжня війна… Виглянувши у вікно, я побачила, як люди у паніці починають бігти до машин та швидко збирають речі. Мама сказала нам, щоб ми почали збирати тривожну валізу, якщо ми з родиною будемо вимушені виїхати з міста... Спершу зібрали ліки, пляшку води, теплі речі тощо.
Цей день означав для мене, що я можливо більше не побачу своїх друзів, не зможу з ними поспілкуватися, не поїду в омріяну подорож з родиною. Для моєї родини цей жахливий день означав, що вони не зможуть побачити своїх родичів. Ми багато думали про те, залишатися в Україні чи поїхати за кордон. Цей день був ніби сон, який можливо ніколи б не закінчився. Читаючи та дивлячись новини, мені було страшно й сумно.
Наверталися сльози. Як можна робити таке зі звичайними людьми? Коли я почула про те, що російські війська окупували Херсон, ми боялися, що вони дійдуть і до нашого міста. А те, що сталося у Бучі, Ірпені, Гостомелі та Маріуполі… І це не всі міста, які постраждали від дій країни-агресора. Мені дуже шкода дітей, які більше не побачать цей світ… Навіть слів бракує, щоб все це пояснити.
Я дуже пишаюсь тим, що наші воїни боронили й боронять нашу країну із самого початку війни. Щиро співчуваю людям, які постраждали чи втратили своїх рідних. На щастя, з моїми рідними нічого не трапилось. Моє місто продовжує міцно боронити своїх громадян.
Моє життя і життя моєї родини дуже змінилося після початку війни. Ми почали більше цінувати наше життя, цінувати один одного, цінувати те, що маємо. Я завжди думала, що у світі вже ніколи не буде війни. Але, на жаль, це сталося в Україні. Зараз ми всі живемо одним днем.
Мир для мене сьогодні - ніколи не чути звуки вибухів, не чути гул сирен, не бачити зляканих та засмучених людей.
Після нашої Перемоги буду відчувати спокій та безпеку, і назавжди забуду, що таке війна…
Слава Україні!
Героям Слава!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
