Пані Марина досі не може оговтатись від подій, які відбувалися в її рідному місті, коли його окупували російські війська. 

Мені 60 років. До війни жила нормально, працювала головним бухгалтером на підприємстві, чоловік - пенсіонер. 

Коли почалася війна, ми так само, як усі, були в шоці. До нас у місто одразу зайшли російські військові, була повна окупація. Вони стріляли «Градами» на ту сторону Дніпра, де стояла ще наша дивізія військових, а наші у відповідь стріляли через села по них.

З пережитого мене найбільш за все шокувало, коли ми доглядали за будинком наших друзів, то чули, як окупанти їздили по всім вулицях з рупором і оголошували: «Украинская власть вас предала, оставила вас, она вас поддерживать не будет. Это нацисты, которые вас убивают, убивают ваших сыновей и внуков, обстреливают ваши дома. Просим вас обо всех, кто настроен проукраински, сообщайте нам». Вони їздили три дні й оголошували все це.

У мене була знайома, десь таких років, як я, і вона не сподобалась одній жіночці на ринку, тож та здала її в комендатуру. До моєї знайомої приїхали, скрутили, кинули на підлогу і сильно били.

Також шокувало те, що були люди, які йшли і голосували на цьому референдумі. Все це вилізло в страшний фашизм до нашого народу. Звісно, шокували вбиті люди на вулицях, те, що вони вбили сім’ю, яка намагалася прориватися в перший день на виїзд. Шокувало те, що хлопець пропав, який організовував мітинги проти росіян, просто зник. Все життя, що було там, це був шок.