У Мар’їнці жити було страшно ще з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення почались сильні обстріли. Моя хата та будинки моїх рідних згоріли. Це був жах. Гатили всім, чим могли. Не було світла, води та газу. Я сиділа в підвалі з дітьми й онуками.

Багато будівель були зруйновані у перші дні війни. 

Виїхати з міста було важко. Довелось найняти машину. Обстріли продовжувались. Зараз я живу в Павлограді, винаймаю житло. Дорого, а що робити. Повертатись мені нікуди. Я намагаюсь не думати про погане. Онуки не дають сумувати, вони навчаються, розважають мене. Сподіваюсь, все закінчиться і все буде добре.