Гайдучик Дарія, 11 клас, Гутянський ліцей Заболоттівської громади

Вчитель, що надихнув на написання — Левонюк Наталія Арсенівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів здаються незначущими в порівнянні зі всією історією людства, та всього лише один день здатен перевернути наше життя з ніг на голову. Саме це зрозумів кожен українець 24-го лютого 2022-го року.

Протягом цих тисячі днів кожен з нас пройшов свій шлях: шлях втрат, страждань, невичерпного болю, а також віри і надії на краще. Для кожного по-своєму був страшний той ранок, коли інформаційний простір заповнений страшними новинами, враз Україна вкрилась блок-постами, складені тривожні валізи і теплий одяг були завжди напоготові і крізь пилину нескінченних повітряних тривог ти сидиш тремтячи, в очікуванні хороших новин. Кожен з нас в мить став дорослим, незалежно від віку.

Невимовний біль огортав серце за тих, хто на фронті бореться за наші життя.

Сотні жінок залишились вдовами, сотні дітей — сиротами, і сотні мам щодень оплакують втрачених синів чи чоловіків. Біль, якого зазнала наша нація, неможливо описати словами,

його неможливо побачити, але чи не кожен його відчув. Хоч Україна обливається кров'ю, проте вона не згасає завдяки світлим душам наших людей. Українці зігрівали один одного своєю підтримкою і вірою в краще, запитуючи рідних: “Як ти?”, будучи на відстані. Ми показали свої суперсили безупинним волонтерством. Гріло душу те, коли ми неодноразово об'єднувались для того, щоб плести маскувальні сітки чи готувати домашню їжу для тих, хто нас береже на сході.

Глибокі рани знову відкривалися, коли стало відомо про “Київську мадонну”, черговий обстріл Одеси, Харкова, Маріуполя, вщент зруйнований житловий будинок, скалічених військових, і це неодмінно залишить по собі чималий шрам.

Щоночі я засинаю з думкою “Можливо, завтра буде кінець цьому жахіттю?”

Уроки, отримані війною, запам'ятаються назавжди: ловити кожен момент життя, насолоджуватись найменшими дрібницями, цінувати наше “сьогодні”,

не забувати про тих, чиє плече підтримки завжди поряд, не закопувати нашу культуру, традиції, мову, а пам'ятати, якими вони є унікальними.

Ця війна охопила всі сфери людського життя, вона торкнулась кожного куточка України і кожне серце її жителів.

Не віриться, що небо було колись розписане літаками, а феєрверки викликали щиру усмішку;

і, здається, сонце тоді світило яскравіше, і трава була зеленішою. З жахом ми слухали історії ветеранів Другої світової, в які важко було вірити, а зараз усвідомлюємо, що наші нащадки будуть слухати ще жахливіші. Адже все, що може нести країна терорист - це смерть, страждання і розруху, але вона не може вбити дух свободи.

Сила нашої держави полягає в її людях, що живуть заради спільної мети: відроджувати мир і нашу націю. Світ побачив, що українці - це титани, які попри всі випробування залишаються незламними, які попри гіркий смак болю тримають на собі силу людського духу.

Нехай наші дії будуть гучнішими за слова. Пам'ятаймо ціну того, що сьогодні ми бачимо небо, і вклоняймося нашим героям. Нумо будувати мир!