Білецька Христина, 10 клас, Радехівський опорний заклад загальної середньої освіти

Вчитель, що надихнув на написання — Климентович Ольга Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок двадцять четвертого лютого 2022 року почався абсолютно незвично для всіх. Замість будильника, вся Україна прокинулась під вибухи та першу сирену, звук якої став вже звичним. «Спеціальна військова операція» - так російська влада назвала вторгнення з метою звільнення нашого народу, ігноруючи той факт, що українці ніколи не просили про порятунок. Окупанти зайшли до околиць Харкова, Херсона, Чернігова та Сум увійшовши з боку Росії та Криму. Столиця прийняла удар на себе одна з перших. “Київ за три дні” - хибна стратегія ворогів, що вже не вперше зустрічається в історії, місто вистояло, разом з столицею вистояв та не відступив український народ. Об’єднавшись до спільної мети українці стали на захист рідної Батьківщини.

Історія регулярно доводить свою циклічність. Я зрозуміла це, вивчаючи шкільний курс з історії України. Перші вагомі ознаки русифікації - ліквідація Гетьманщини і до Української Народної Республіки. Саме з нею паралелей найбільше. Сама ідея української державності ніколи не подобалась східним сусідам, тож щоразу вони розв’язували війни, аби Україна була під владою тиранського режиму.

За свою державу треба боротись. Українці це знають, саме тому в роки Першої світової війни створили Легіон Січових Стрільців, у часи УНР юні хлопці добровільно йшли проти більшовиків в бій.

З початку сучасної війни українці масово долучались до війська. Українська армія поповнилась сміливими хлопцями та дівчатами, що з вірою і честю служать українському народові.

Сьогодні домівки українців спустошені. На Заході чи на Сході України сім’ї чекають на повернення з війни рідних. На територіях, що окуповані тепер не чутно дитячого сміху, замість нього жителі зі страхом чують свист ракет. Що для мене змінилось з початком війни?

Мій тато добровільно долучився до українського війська, з того часу вдома я бачу його вкрай рідко, як і тисячі дітей в Україні, чиї близькі захищають нас.

Яку війну б не розв’язувала Росія проти України, ідея боротьби нашого народу залишається такою ж, як століття тому. Добровольчі батальйони, активний волонтерський рух почався активно розвиватись і все це, щоб допомогти Збройним Силам України, які слугують захистом не лише для нас, але й є своєрідним щитом для іноземних держав, адже плани росіян не зупиняться в Україні.

У кожному українському місті можна побачити Алеї Пам’яті Героям, що віддали життя за Україну. За останні три роки, на жаль, нових прізвищ Героїв стає все більше. З того часу, коли в країні оголосили військовий стан, кожен день не минає без тривог, ракетних прильотів. Тепер повсякденною звичкою для мене та українців є моніторинг новин з фронту. Нині кожен українець знає ім’я найвпливовіших командирів та людей, дотичних до війська. Війна навчила мене ще більше цінувати те, що маю. 

Служба ДСНС, лікарі та волонтери стали новими супергероями.

В Україні діти тепер знають, що означають тривоги, чому ми йдемо в укриття, хто такі військові і ветерани, та чому деякі з них без кінцівок і з палицею. Реаліями є перебування під час уроків у сховищах, плетіння маскувальних сіток, також доносити світові про знищення України, про те, що полон вбиває. Війна торкнулась кожного із нас. Це втрачені мрії, зруйновані домівки та найстрашніше, що несе війна – смерть.

За словами Головнокомандувача УПА, Романа Шухевича "краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах". Наше покоління має продовжити та, нарешті, закінчити розпочате – національну боротьбу за вільну і цілісну Україну. Та зрозуміти, що в першу чергу треба покладатися на себе. Починаючи з вивчення та популяризації української мови, культури, історії в середині країни і за її межами, закінчуючи розвитком економіки і зміцнення військового потенціалу.

Сильну країну поважають всі, а не вирішують її долю! 

Я щиро вірю у світле майбутнє та в довгоочікувану перемогу України!