Жити в окупації на півдні України було важко, тому люди наважувались виїжджати під страшними обстрілами в повну невідомість

Ми мешкали у Снігурівському районі Миколаївської області. Були в окупації, жили в підвалі. 

Нічого не було тут ніде, нікуди не можна вийти, поки тут обстріли були. Нічого не можна було купити, не було ні світла, ні газу. Коли у нас уже сильно великі обстріли були, тут загинув чоловік у городі, тоді вже діти дуже злякалися, і ми виїхали.

Нас вивозили волонтери, і ми не знали, куди їдемо. Дуже тяжко було, ми виїжджали під обстрілами. Все прострілене було, в автобусі - ні вікон, ні дверей. Ми їхали, а кругом летіли ракети, снаряди, ворожі літаки бомбили кругом. Дуже страшно було виїжджати.

Ніякі речі з собою не брали, з дітками їхали, не знаючи, що і як буде. Там ми жили на соціальну допомогу. Знімали там квартиру і самі платили за все. Ліки чоловіку треба було, бо він після операції.

Після деокупації ми повернулись додому. Шокує те, як з людьми поступили росіяни. Скільки людей загинуло, скільки залишилось без домівок! Тут у нас на місці підірвали Каховську ГЕС, затопило повністю будинок моєї мами, а вона – маломобільна людина. Дуже шокує мене, що таке робиться. Хочеться, щоб пошвидше це закінчилося.

Роз'їхались по всьому світу рідні, спасалися, хто як міг. Розділила війна всіх. 

Я вірю в наше ЗСУ, що в нас буде перемога, але ж дуже важко нашим воїнам. Як буде нам допомога, то ми зможемо росіянам дати відсіч, щоб вони звідси пішли.

Хочу, щоб наша країна процвітала, щоб був мир, що всі рідні були разом, щоб всі люди були в мирі і злагоді. Хочеться, щоб дітки до школи ходили, щоб у дорослих була робота і нормальна зарплатня.