«Все пішло прахом»

Ми проживаємо на тому самому місці, в тому ж ракурсі, що й до війни, в Новолуганці. Мені вже багато років. До війни нормально було, а зараз, звісно, важко виживати. Сил ні на що не вистачає.

Першого дня війни я не пам'ятаю, просто не помічав, що щось може статися. А потім почалося... Дуже часто ховався у підвалі. А якось був обстріл 18 грудня, і мені, щоб сховатись, довелося взагалі в калюжу лізти. Натуральна калюжа! Не хочу навіть згадувати.

Моя квартира не постраждала, а поряд усе постраждало. Вікна, двері – все постраждало у п'ятиповерхівках, які неподалік нас. Багато лиха нам наробили.

На цвинтар доступу немає. Начебто заміновано, та й розбомблено. Там просто капут на тому цвинтарі.

Вчора бабахали. Навіть не знаю, що буде далі. Поки що в безпеці себе не відчуваю зовсім. Все пішло прахом.

Мрію, щоби діти були здорові, щоб війни не було, а більше нічого не хочу.