Я з Харкова, виїхала в Полтаву, зараз тут одна. Чоловік залишився у Харкові.

Ми живемо на Салтівці, у трьох кілометрах від окружної траси і у двадцяти кілометрах від Росії. О п’ятій годині ранку все почалось: артилерія, літаки, міномети, вибухи. Ніч ми провели у підвалі.

Російські літаки, які літали над Салтівкою і скидали бомби, - це було жахливо. Шокували розбиті будинки, згарища, діри в них. У будинку брата - дві величезні діри.

На той момент їли те, що вдома було. Вода була в крані тільки дві доби. 

Волонтери вивезли нас до вокзалу, а далі ми їхали евакуаційним автобусом. Поїхали у Полтаву, тому що це близько – сподіваємось повернутись додому. 

Полтава нас дуже вразила у гарному сенсі. Нам усі допомагали: запропонували каву, їжу, оселю. Я дуже вдячна полтавчанам.

Намагаюсь шукати роботу, поки ще не знайшла. Раніше я працювала бухгалтером. На момент виїзду була безробітна. Долаю стрес за допомогою прогулянок, розмов із рідними.

Дуже сподіваюсь, що війна скінчиться у цьому році. До кінця року має все скінчитись. Своє майбутнє бачу вдома, в українському Харкові. Хочу повернути своє життя і роботу.