«Усі мрії тільки про мир»

Я виїхала в лютому 2015 року, а до цього перебувала вдома, сиділи в підвалах. Я жила сама, чоловік помер. Ми з дітьми й онуками сиділи в підвалі. Потім діти виїхали, а я залишалася сама. Вони мене забрали, але потім я все-таки повернулася додому.

Ми сиділи в підвалі і з сусідами, але коли вони виїхали, ми перебували в підвалі самі... Біля церкви поранило чоловіка, було дуже страшно. Там кричали: «Допомога потрібна!» А онучка: «Тату, тату, не вилазь! Зараз так страшно». Летіло так страшно, підвал увесь тремтів...

Якось обійшлося. Тоді через два будинки влучило в будинок. Там п’ятеро людей залишилися живі, а будинок дуже пошкодили. У селищі взагалі дуже багато будинків пошкодили.

Мені допомогли перекрити дах і трохи утеплили.

Звичайно, це дуже вплинуло на здоров’я. Ми з лікарні майже не виходили. Зараз часто тут не стріляють. Я живу на краю, але ми вже якось не боїмося.

Мрію, щоб усе це закінчилося. Усі мрії тільки про мир.

Однак хвилюєшся, є почуття тривоги...