Ми з міста Привілля Луганської області. Жили добре, все нас влаштовувало, працювали. А потім в один день все змінилося. 

В перший день війни все почало бухати прямо у нас. Ми витримали місяць. 

З дітьми ховалися в підвали. Світла не було – його перебивали постійно. Води не було, магазини пусті стояли. Аптеки позакривали.

Ми виїхали з одними документами вже під бомбардуваннями. Все кругом летіло, страшно було їхати. Але ми вирвались. 

Поїхали до рідні на Дніпропетровщину. Тут спокійніше, але діти до цих пір бояться, коли літак пролетить, або ще якісь гучні звуки чують. Дітям дуже лячно.

Ми отримаємо гуманітарну допомогу і в своєму хабі, і від Фонду Ріната Ахметова. А комунальні дуже дорогі, й ціни на житло дорогі. Приємного мало, на свої сили розраховуємо. Нервова система розхитана. Не знаю, як із цим усім впоратись. 

Хочу миру, миру і ще раз миру, більше нічого мені не потрібно.