Бугіра Віолетта, 10 клас, Шатавський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Фалендиш Тетяна Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

«1000 днів війни» - тисяча! Це майже три роки…

На думку спадають слова на кшталт – безглуздя, жах… Кому взагалі це все потрібно?! Адже усі війни, якщо переглянути історію, так чи інакше, завершуються мирним договором. Так. Хтось в плюсі, хтось – в мінусі. Але ж якби пропустити етам «війна» і одразу домовитися… Скільки б це зберегло людських життів (і не тільки людських), мрій, надбань, природних цінностей, усмішок на обличчях…

Бачите, моя позиція – не думати про війну. Тому я думала, що не зможу нічого написати в цьому есе… Але, здається, мені є що сказати. Думок стільки, що аж не зрозуміло, з чого почати. Що ж…

Так вже сформувалося моє мислення внаслідок плину часу, оточуючих мене людей, подій і того маленького, але великого, згусточка енергії – під назвою «душа». Я сприймаю хороші події як подарунки долі внаслідок того, що я на правильному шляху. Погані ж події іноді справді болючі, які вмикають відчуття розпачу, страху, нерозуміння… Їх я бачу так, наче це уроки. Так! Уроки, життєві задачки, які потрібно виконати… зробити висновки і йти далі.

Ось і ця війна – вона хоче нас чомусь навчити. Зараз багато людей скажуть: «Знайшовся ще один філософ». Так, знайшовся. Не без вдячності тим, хто захищає нас, і тим, хто поряд.

Завдяки війні ми навчилися (ті, хто таки навчився) цінувати значно сильніше. Цінувати тепло, час, можливості – наче прості речі, на які раніше і уваги не звернули б.

Також я для себе, відкрила те, скільки злості, ненависті, інших поганих рис є в багатьох людей. І я не тільки про тих, хто знищує все, а й про тих – що впускають ненависть в свої серця. Так, важко не злитися, зважаючи на це все, але… Виходить, варто лиш «пустити іскру» – і люди відкривають свою особистість. Навпроти ж – стали помітні й ті, у кого мислення подібне до мого…

Ця війна – своєрідне сито. Яке пропускає через себе людей, відсіюючи тих, хто не може йти далі чи то через слабкість, чи то через злість… Окей. Досить, напевно, того мого «незрозумілого» мислення.

Найдужче мене дивують, у поганому сенсі, ті, хто «ідуть по головах, лиш для того, щоб досягти цілі»… Складається враження, що ті втрати комусь вигідні… Інакше – чому досі немає миру?

Навіть не знаю, що ще сказати?

Можливо, і не зовсім до теми, але я спонукаю – таки не губити в собі добра, тепла і любові. Адже є вислів «лише один відсоток життя, це події, інші дев’яносто дев’ять – ваше сприйняття». «Намалюй своє життя, як хочеш ти».

Все починається з тебе. Все хороше народжується з любові. Неможливо подолати хаос в світі, доки  не подолаєш його всередині себе.