Боровець Артем, І курс, Квасилівський професійний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Бондар Наталія Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ще й ранок не наступив, коли мене розбудила ніжними обіймами мама зі словами: “Війна почалась”. Це було 24 лютого 2022 року. Мій тато у той час був на роботі у Гостомелі, місті, по якому були завдані перші ракетні удари зі сторони російських окупантів.

Пам’ятаю, як все починалося. Перші дні були занурені у страх та невизначеність. Скрізь панувала тривога, інформаційний шум, протиріччя, але найстрашніше було не знати, що чекає далі.

Я був змушений швидко адаптуватися до нової реальності, де замість звичних ранкових справ почали з'являтися інші — пошук новин про обстріли, підтримка родичів, які вирушили на фронт.

Ці перші дні змусили мене замислитися над тим, як крихкий і водночас цінний мир.

Згодом я зрозумів, що війна не лише руйнує, вона також відкриває нам самих себе. У ці 1000 днів я багато чому навчився — починаючи від самовідданості і сміливості, які я бачив у людях навколо, закінчуючи внутрішньою силою, яку я знаходив у собі. Хоча було важко, кожен день приносив нові випробування і нові можливості для зростання. Я навчався витримки, вчився не піддаватися паніці й розчаруванню, навіть коли здавалося, що ситуація безнадійна. Кожен мій крок у ці 1000 днів був спрямований на те, щоб допомогти тим, хто поруч, і не залишатися байдужим до горя інших. Я побачив, як люди об’єднуються у спільній справі, як спільнота може протистояти навіть найжахливішим викликам. Ця солідарність і єдність стали одним із головних відкриттів на моєму шляху.

Вже пройшло 1000 днів від початку війни і цей час змінив мене більше ніж я міг уявити. Це не просто числа, що позначають час; це дні болю, втрат, боротьби, але також і дні надії, солідарності та єдності.

Кожен з цих днів став для мене уроком і викликом. Мій шлях у ці 1000 днів — це історія дорослішання та розуміння справжньої цінності миру, свободи та людського життя.

Крім того, ці 1000 днів відкрили мені очі на те, що таке справжня відвага. Вона полягає не лише в тому, щоб іти на фронт або піддавати своє життя небезпеці, але й у тому, щоб продовжувати жити, мріяти і навчатися, попри обставини. Я бачив неймовірні історії простих людей, які, втративши все, починали заново, знаходили нові сили для боротьби і вірили у краще майбутнє.

Війна безжальна і несправедлива. Вона забирає найкращих, і неможливо примиритися з цією втратою. Кожна втрата болить у серці, але водночас вона додає сил продовжувати боротьбу за тих, кого вже немає. Я усвідомив, що наш обов’язок — пам’ятати їхні жертви і жити так, щоб їхній подвиг не був марним.

Зараз, коли минуло 1000 днів, я дивлюся назад і розумію, що ці дні змінили мене назавжди. Я став сильнішим, витривалішим, але водночас і більш чутливим до людських страждань. Я навчився цінувати кожен мирний день і не сприймати нічого як належне. Мій шлях у ці 1000 днів — це шлях боротьби, втрат, але також і шлях надії, солідарності та віри у майбутнє.

Я не знаю, що принесе майбутнє, але я впевнений в одному: я більше ніколи не буду таким, яким був до війни. Ці 1000 днів стали частиною мене, і вони завжди будуть зі мною, нагадуючи про те, що навіть у найтемніші часи потрібно шукати світло.

Цей шлях триває, і я готовий пройти його до кінця, заради тих, хто вірить у краще завтра. Заради миру.