Іванісова Вікторія, 9 клас, Миколаївський ЗЗСО I-III ступенів №1 Краматорського району Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе – Іванісова Наталія Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Всім привіт, мене звати Вікторія, але всі називають мене просто Вікою. Я проживаю у Донецькій області, у містечку Миколаївка, яке відоме тим, що тут розташована ТЕС, яка виробляє енергію для багатьох міст та селищ.

Наразі мені 15 років, я закінчую 9 клас, а також отримую атестати зі школи мистецтв за такими спеціальностями, як театральне мистецтво та клас фортепіано, а наступного року закінчую відділення хореографії.

Додаткові заняття у моєму житті з’явилися змалечку — з трьох років. Перше, чим я почала займатися, були народні танці в Палаці культури, які й зараз відіграють велику роль у моєму житті. Далі було фортепіано, театральний гурток, шахи, плавання, рукопашний бій та ще багато чого.

До повномасштабного вторгнення моє життя було наповнене різними цікавостями й заняттями. За це все я вдячна своїй матусі, яка завжди підтримувала мене у всіх моїх починаннях та інтересах.

Коли почалася війна, мені було 11. Все, до чого я звикла, різко зникло…

Єдине, що змогло мене відволікти, – видача гуманітарної допомоги, до якої приєдналася я та моя матуся як волонтери. Мужнє слово, правда? Тоді і зараз я теж так вважаю.

Я дуже пишалася тим, що могла себе назвати цим гордим та гарним словом — «волонтер». У мене навіть є посвідчення, а друзі у цій сфері називали мене «нашим наймолодшим волонтером».

Але все добре колись закінчується. Мені довелося піти звідти через те, що багато додаткових занять відновили свою роботу, і просто не вистачало часу.

Та я завжди згадуватиму той час з посмішкою на обличчі та теплом у душі, бо тоді безліч розгублених людей зверталися й до мене також. Вони щось питали як у дорослої освіченої людини, і треба було заспокоювати, розповідати і просто посміхатися — а саме це й дає впевненість, що ти не один, що з тобою команда.

Зараз я дуже багато займаюся театральним мистецтвом, тому що відчуваю, що це та справа, яка дозволяє мені розслабитися, відволіктися від поганих думок, відчути себе насправді собою та виплеснути всі свої емоції.

І це не залишається непоміченим — я беру участь у багатьох конкурсах, фестивалях та заходах, де захищаю честь своєї школи. Отримую багато нагород, грамот, дипломів, які підтверджують, що будь-яка праця має винагороджуватися та давати ще більшу мотивацію працювати й досягати тих цілей, які колись здавалися неможливими.