«Усе було моторошно й дуже несподівано»

Усі були вдома. Потім почули якийсь сильний вибух. Ми нічого не зрозуміли. Пізніше зайшли військові. Це ми пам’ятаємо. Сиділи в підвалі й ховалися.

Коли була тиша, ми виходили й готували їсти. Світло було, але не було газу – труба була перебита. Ми готували на електроплитах. Ми живемо в п’ятиповерховому будинку. Наша квартира не постраждала, а в сусідів, які живуть поверхом нижче, повністю було пошкоджено скло. Цей момент саме й запам’ятався найбільше.

Наше селище дуже постраждало. Був пошкоджений дитячий садочок і школа, згорів один будинок. На пасовищі загинуло багато корів, які там були.

Усе було дуже моторошно, гучно, сильно. Це неймовірно й дуже несподівано.

Під час активних бойових дій ми нікуди не виїжджали. Війна вплинула на здоров’я, не тільки моє. У плані побуту було важко, не було транспорту навіть з’їздити в район, і існували обмеження. Зараз начебто все нормально. У безпеці себе не зовсім відчуваємо. Не можу сказати, як змінилося ставлення до життя. З родичами зараз не спілкуємося. Вони залишилися на території Горлівки. Там же поховані мої батьки, і я не була там уже сім років.

Ми отримували гуманітарну допомогу. Нам допомагали Фонд Ріната Ахметова, «Карітас», потім МОМ [Міжнародна організація з міграції]. Це була відчутна підтримка. Ми отримували продукти, була навіть разова грошова допомога, і це, звичайно, відчувалося.