В перший день війни я несла до хати дрова, а наді мною пролетів вертоліт. Я почала плакати.
Нікуди не виїжджала. Я хворію, мені люди допомагають, коли сама не можу з чимось впоратися.
Світла у нас довгий час не було, жила навпомацки. Під час окупації тільки їжу якусь давали іноді, ліків не було ніде.
Вразила дуже ота стрілянина, що тут була. Дах став протікати. Вразило дуже, що ті русскіє, що тут були, постійно дивилися, що б де вкрасти. Вони ж армія, хіба армія може таке робити?
