Ткаченко Аліна, 10 клас, Шполянський ліцей №3 Шполянської міської ради ОТГ Звенигородського району Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бабенко Тетяна Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Сьогодні тихий осінній ранок, субота... Мама щось готує на кухні, сестричка ще спить... На перший погляд,  все добре, але на серці тривожно, бо  ще не було дзвінка від тата, а він на східному фронті України, де  найгарячіший напрямок, захищає наш сон та спокій. Важко передати словами наш страх і тривогу, особливо коли тато довго не виходить на зв’язок. Він, та його побратими для мене справжні герої, я  захоплююся  незламним духом, любов’ю до України. Тож завжди намагаюся тримати із ним зв’язок, під час коротких телефонних розмов підбадьорюю його розповідями  про шкільні успіхи, про свої мрії, досягнення... Для нашої родини, як і для кожного українця, зараз дуже складний час. Горя та сліз, пролитих за ці дні , неможливо виміряти...

Щодня гинуть хоробрі воїни Збройних Сил України, мирні жителі, ворог планомірно знищує міста, села, але ми не здаємося, віримо в нашу перемогу, продовжуємо боротися за свободу, незалежність та гідність нашого народу.

Я буду завжди пам’ятати той день, коли почалася війна, панічний страх, стурбовані обличчя рідних. Не забуду, як проводжали тата біля військкомату, як він нас міцно обійняв і сказав: «Не хвилюйтеся за мене, все буде добре! Бережіть себе і тримайтеся разом. Ми обов’язково переможемо !» Це були найстрашніші дні у моєму житті, тоді мій світ змінився назавжди... Ще вчора було безтурботне дитяче життя, а сьогодні - повоєнні будні із звуками сирени, із страшними новинами ...

Зовсім недавно у спортивному залі я із однокласниками грала у футбол, а сьогодні  із учителями плетемо маскувальні сітки, кікімори.

Пригадую перші дні війни, коли вили сирени, а над містом із страшним свистом пролітали ракети. Усіх переповнював страх, розгубленість, було важко залишатися спокійним, особливо коли не було зрозуміло, що нас чекає попереду, що робити, куди бігти чи як допомогти іншим. Постійні повітряні тривоги, відключення електроенергії, пошук безпечних місць ще більше наганяли страху.

Однак з кожним днем українці почали підтримувати один одного, об’єднуватися, допомагати, незнайомці ставали близькими друзями, бо нас єднала спільна мета: вижити і перемогти.

Ми – українці, нескорений народ, продемонстрували усьому світові неймовірну силу духу, стійкість та незламність, а слова Т. Шевченка «Борітеся -  поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава, І воля святая!» - стали символом незламності , вселили віру в те, що завдяки спільними зусиллями ми переможемо. Тому кожен прожитий день, зроблений вчинок  - це крок до перемоги , до відновлення нашої свободи. Воїни Збройних Сил України з неймовірною мужністю та самовідданістю борються за кожен метр нашої землі, а їх мужність і стійкість надихають  нас, вселяють віру , що

Настане скоро світлий день,

Війна скінчиться, ворог щезне,

Ми вирвемося з пекла, ми не вмрем,

В долонях Бога Україна вся воскресне!( Наталія Грегуль)

Війна змінила мене. Я навчилася  цінувати те, що у мене є. Більше часу стала проводити із родиною, частіше стала їздити до бабусі та дідуся, ми почали частіше спілкуватися, обговорювати життєві ситуації.

Я намагаюся  допомагати мамі по господарству, взяла на себе частину домашніх обов’язків: прибирання у будинку, на подвір’ї, догляд за сестричкою. Я стала сильнішою, витривалішою, все частіше замислююсь, як я можу допомогти тим, хто потребує захисту. Впевнена, що кожен із нас може приносити користь, навіть у такі складні часи. Тому разом із однокласниками почали допомагати волонтерам, у школі організовуємо благодійні акції, а зібрані речі , продукти харчування розвозимо людям, що потребують допомоги. Я переконана, що ми сильні, коли разом.

Як не згадати повчальні слова Захара Беркута із історичної повісті І.Франка «Захар Беркут»: «Доки будете дружньо держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка сила не побідить вас». 

Я вірю, що попереду на нас чекає довгождана перемога. Ми відбудуємо зруйновані російською федерацією міста і села, наша Україна буде ще кращою, ніж вона була до цього. Тож мій шлях продовжується, і разом з ним продовжується історія  боротьби українського народу за мир та спокій.