Гридасова Єлизавета, 11 клас, Рівненський ліцей №28

Вчитель що надихнув на написання есе – Климентовська Лариса Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це кардинальний рушій суспільства. Вона впливає на кожного та кожну, безповоротно залишаючи свій слід, незалежно від бажань людей. Гадаю, що кожна людина після початку повномасштабного вторгнення мала змогу переосмислити своє життя: минуле, теперішнє і можливе майбутнє.

Із часом, в українців з’явився запит на все українське, ті, хто більшість життя були зросійщені, почали все більше змінювати свій світогляд, а ті, хто з самого початку були самосвідомими, тепер нарешті можуть бачити позитивні зміни настроїв у соціумі.

На жаль, усі зміни, що відбуваються прямо зараз, ми отримуємо за рахунок нашої ж крові. Скільки ж болі та горя знадобилось, аби люди прокинулись. Аби українці почали розмовляти українською, аби відчули відразу до всього, що пов’язано з ворогом, аби відчули любов до своєї держави, — нам знадобилось пройти через всі незгоди, і приходиться й до нині.

Раніше я була підлітком, яка взагалі не знала про рідну культуру. Моя сім’я була російськомовною і є до нині, у рідному місті я жила в оточені, де українську ніхто й не згадував, окрім як на уроках у школі.

Зараз же все зовсім інакше. Пройшовши через величезні зміни в моєму житті, такі як переїзд за кордон, відділення від сім’ї через відстань, повернення в Україну і неможливість повернутись додому, який тепер є небезпечним місцем, мій світогляд змінився.

Іронічно, але вперше в житті я почала говорити українською саме за кордоном, коли єдиною українкою, яку я там бачила, була україномовна дівчина з Чернівців.

Зараз намагаюсь поширювати культуру серед знайомих та рідних, адже вона мене вражає і захоплює. Виявилось, що в українців є багатоталановитих людей, в тому числі і молоді.

Не зважаючи на постійні втрати та розчарування, я все ще вірю у краще майбутнє.

На мою думку, у людей були різні стадії прийняття. Спочатку думали, що все скоро скінчиться, потім розчарувались, а зараз взагалі й не знають, на що сподіватись. Але людям потрібна надія. Щоб повернути мир, аби захистити нашу гідність, ми всі маємо мріяти і боротись за наші мрії. У нас просто нема іншого вибору.

Хоча й кажуть, що вибір є завжди, але український народ живе в умовах, де вибір “здатися” не є прийнятним, і взагалі тим, що можна розглядати.

Сьогоденна молодь, у числі зі мною, — це майбутнє країни. Цю молодь у багатьох періодах історії репресували, забирали можливості для реалізації повного потенціалу. Але Україна все ще є, наші люди й досі отримують нові здобутки, а це означає, що і молоді люди мають бути достатньо сильними, щоб вистояти. Любов до життя та ненависть до ворога і є тим, що прокладе наш шлях — шлях до перемоги та миру.