Я пенсіонерка. У нас було господарство, син працював. А коли до нас прийшла несподівано ця війна, то настало велике горе. Я не виїхала відразу, бо сказали, що все буде добре. А потім росіяни стріляли. Я ховалася в погребі. Потім розбили два будинки, а ввечері впала ракета біля нашого будинку і бабусі знайомій спалила вщент хату. У мене хоча б коробка стоїть, але ні вікон, нічого немає. 

Довелося виїхати, бо росіяни сильно нас обстрілювали. Приїхав зять і забрав мене у Лиман. Але там також гупало. Я там побула днів п’ять, і почалося таке саме. Ми поїхали далі. 

Приїхали в Кривий Ріг. Потім я дізналася, що російські війська відступали й обстрілювали наші будинки з танків. Просто розстрілювали і кидали гранати. У нас тепер будинків немає. Син мій пішов на війну і загинув. Дуже важко мені розмовляти про все це. Моя донька зі мною не виїхала, її вивезли в Росію. Як почали хлопці наші краї звільняти, то росіяни вивезли чоловік тридцять  із собою, коли тікали.

Я думаю, наступного року війна скінчиться. Дуже хотілося б, щоб у цьому році закінчилася, але важко нашим хлопцям.