«Біля маминого будинку все розривалося»

Я приїхала з Горлівки від дочки, йшла дорогою додому, а в цей час за селищем біля маминого будинку все розривалося, летіли шибки. На щастя, наш будинок тоді не постраждав.

Ми сиділи в підвалі в чотирнадцятому і п'ятнадцятому роках, особливо часто – в п'ятнадцятому році. Їсти доводилося те, що встигли спустити до підвалу.

У ніч на 19 грудня [2017 року] наше селище Новолуганське було сильно обстріляне. Не було газу і світла, але недовго.

Я нікуди не виїжджала, тому що у мене тут була мама. На нервовому ґрунті у неї стала густою кров і в 2017 році їй відрізали ногу, а до цього вона разом з нами бігала в підвал. Зараз вона без ніг живе у мене.

Війна вплинула на нас, я втратила роботу. У нас розбомбили комбікормовий завод разом з комплексом, завод закрили.

Морально дуже важко. Ми не бачимо дітей, 25 кілометрів до Горлівки, але все закрито. Стоять військові, перекрита дорога. Раніше ми об'їжджали через КПП «Майорське». Я не бачу ні онуків, ні доньки. Спілкуємося тільки телефоном. Дуже важко.

У нас кожен день відбувається перестрілка, кожен день все чуємо. Живемо на лінії зіткнення і завжди в напрузі.

Мрію, щоб швидше настав мир, ми всі хочемо.

Ми втратили здоров'я через війну, дуже важко переносимо морально і фізично. Чоловік і мама отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Їй як інваліду давали памперси, порошки. Ця допомога зіграла велику роль. Бувало, навіть кашку звариш або макарони, а це ж уже витрати. Щось можна було купити додатково. В основному ми оплачували комунальні послуги. Зараз нам з такою пенсією дуже важко. У мене 47 років стажу, а пенсія мізерна.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/