«Ось стоїть дитяче ліжечко, а поряд у стінці застрягли кулі»

Станиця Луганська прийняла страшні обстріли. Коли від вибухів земля йшла з-під ніг, люди молилися. І їхали – будинки в центрі Станиці зяють темними вікнами. 

Коли війна почалася, був незрозумілий жах для мене. І коли авіанальоти були, і коли сиділи в погребах, і коли не могли вискочити з будинку – у нас другий поверх, квартира кутова. Незрозуміло що, хто, звідки стріляє. Хто цього не відчув, той не зрозуміє, звичайно. 

Було, коли ти стоїш біля плити і тиша, спокійна обстановка... І раптом земля з-під ніг іде, будинок – уся будівля рухається, підлога з-під тебе йде, земля йде, а у нас другий поверх. Я сина на собі тягла. Він приїхав з роботи, працював добу, спав, а вдома більше нікого не було. Я його витягла з ліжка, а він мене запихає в туалет, я сідаю на кришку туалету і читаю молитву. Як молитву закінчила – так закінчився цей жах. Потім виявилося, що впав «Град» у двох будинках від нас, пробили трубу газову. 

Зараз тихіше, але однаково, дуже прикро. Йдеш увечері по Молодіжному, там у нас найвищий будинок – п’ятиповерхівка в районі ринку. І замість вісімдесяти квартир світяться п’ять, можливо, десять, від сили дванадцять вікон. Люди розбіглися не тому, що вони не хотіли тут жити. Просто роз’їхалися через безвихідне становище. У деяких дітки маленькі, і ми бачили, що після стрілянини стоїть дитяче ліжечко, а поряд у стінці застрягли кулі.