Через місяць після початку війни село залишилось без газу, ще через місяць – без світла й води. Виживати в таких умовах було дуже важко. Добре, що в мене була свердловина, - завдяки цьому я зміг вижити. Волонтери з Дніпра привозили ліки, але це було дуже небезпечно. У селі постійно тривали обстріли. Потім волонтери припинили їздити в село. 

Найбільше мене шокувало, що росіяни прийшли нас вбивати. За що? Коли літали літаки, було дуже страшно. Добре, що я сидів у погребі, бо воронки від бомб були величезні - такий радіус ураження. 

Я з родиною виїхав з села із волонтерами. Вони не побоялись, вивезли нас в Бахмут, а вже звідти ми автобусом виїхали на Дніпро. 

Я з родиною зараз живу в Запорізькій області.  Щодня чекаю на закінчення війни. Сподіваюсь, що росіян відженуть на ті кордони, що були до повномасштабного вторгнення.