Я жила в окупації. Не могла нікуди вийти без паспорта, росіяни могли зупинити та перевірити будь-кого будь-якої миті. Страшно було ходити по вулиці, але виходити доводилось, бо потрібно було годувати дітей. Магазини були закриті, але продукти завозили люди з найближчих сіл. Ліків у селі не було взагалі. 

Ми з дітьми спали у верхньому одязі. Обстріли тривали, в основному, вночі, тож часто нам доводилось бігати у підвал. 

Я виїхала, коли вже стало нестерпно. З чоловіком і дітьми проїхали шістдесят блокпостів за один день. Це вважалось дуже швидко. Росіяни перевіряли документи й питали, куди ми їдемо. 

Зараз я з родиною живу в Черкаській області, але плануємо їхати у Київську, бо мої знайомі мені там запропонували житло. Я намагаюсь відволікати дітей від теми війни. Ми часто гуляємо у парку, спілкуємось на відсторонені теми. Я не думаю, що повернусь додому, бо росіяни знищують міста і села. Маленька надія є, але не знаю, чи вона справдиться.