У перший день війни я була вдома. Від сусідів дізналась, що росіяни заходять до села. 

Сім місяців я прожила в окупації. Росіяни жили в будинках наших мешканців. Село обстрілювали, а я сиділа в погребі. Найстрашнішим було усвідомлювати, що я можу не вижити. 

Окупанти приходили і до мене, казали, що я дуже добре живу, наставляли на мене автомат. Вони забрали машину, велосипед та мопед. 

Я виживала без світла, води й газу. Доводилось сидіти при свічках. Телефон я заряджала у сусідів - у них був генератор. Я боялась спати вдома, тому вночі спускалась до підвалу. 

Із села я виїхала вранці, щоб мене не помітили росіяни та не обстріляли. Доводилось виходити пішки. Зараз я живу в Кривому Розі. Тут мені надають допомогу, поки намагаюсь вирішити, що буде залі. Заспокійливі мені вже не допомагають. Я досі пам’ятаю вибухи і крики людей. Чекаю, коли росіяни підуть з нашої землі. Дуже хочу повернутись додому, хочу просто миру.