Любов – з села Перемога, яке більше 30 днів провело в окупації. Опинилася в оточенні ворога і сама жінка. Вона не виїхала, тому що опікувалася спеціальним закладом для літніх людей та людей з особливими потребами. 

Ворог одразу прийшов до неї з обшуком. Залякували, вимагали здати мисливців та учасників АТО. Ходили, перевіряли усіх пацієнтів, часом і частіше, ніж раз на день. Любові доводилося ховати підопічних, розшукувати продукти для закладу. Зникло світло, готували на газових балонах. І все це – під постійним психологічним тиском з боку окупантів. 

Любов згадує евакуацію закладу, коли вона змогла відстояти можливість вивозу усіх пацієнтів. І, попри опір, добилася, щоб транспорт приїхав прямо до інтернату. Виносили пацієнтів худенькі жінки-працівниці. Вже коли не було сил, час спливав, Любов в серцях крикнула ворожим солдатам з автоматами, які оточили автобус, що невже вони зовсім нелюди. Один відклав зброю і допоміг донести пацієнтів. 

Це було 13 числа. А 14-го березня відкрився ще один зелений коридор. І Любов виїхала до сусідньої Баришівки. Там дізналася про звільнення села. І одразу почала боротися за відновлення роботи закладу. Завдяки багатьом небайдужим людям, це вдалося.  І цей факт ще більше зміцнив віру Любові у майбутню перемогу.