Васильченко Анастасія, 11 клас, Одеський ліцей №78 Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабак Віра Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24.02.2022 – дата, що розділила життя українців на «до» та «після». Вона змусила всіх нас переосмислити свої цінності, пріоритети та взагалі життя в цілому. У цей день розпочалося повномасштабне вторгнення російської армії на територію України. Десятки міст України зазнали ракетних ударів, мільйони українців почули перші вибухи. Це стало початком нового життя та історії українського народу.

Але наш незламний народ, із непересічною силою духу, не розгубився, не здався, а навпаки об’єднався в єдине ціле заради спільної, головної мети – перемоги нашої рідної країни.

Люди добровільно йдуть на фронт, збирають кошти на допомогу, приймають участь у різних волонтерських організаціях, аби відстояти незалежність нашої Батьківщини. Ворог розраховував захопити нас за три дні, але натрапив не на тих: українці здавна славляться своєю непересічністю, незламністю, любов’ю до свободи та рідної землі. Наше покоління є прикладом нескореності та нездоланності українського духу, воно ввійде до історії як те, що не підкорилося.

На жаль, багатьом українцям довелося покинути власні домівки. Хтось переїхав в інше місто, а хтось виїхав за кордон. От і моя родина на початку війни вирішила виїхати до Румунії.

Головною причиною цього стало те, що я професійна спортсменка, фігуристка, і більше не мала можливості продовжувати повноцінно тренуватися в Україні, бо всі ковзанки було закрито через небезпеку. Це рішення нашій родині далося нелегко, але заради мого спортивного майбутнього погодились. Два роки за кордоном я продовжувала тренуватися, брала участь у різних міжнародних змаганнях, відстоюючи честь України, але не почувала себе повноцінно щасливою, бо це не був мій рідний дім, бо не було усіх рідних поруч. Але покращило ситуацію те, що у Румунії нам пощастило зустрічати тільки добрих та співчутливих людей, які розуміли усю ситуацію і усіма своїми зусиллями намагались нам допомогти у будь-якій справі.

Це були не тільки українські волонтери, а й багато саме румун, які добровільно вирішили допомогти нужденним.

Отримавши досвід життя за кордоном, я зрозуміла, наскільки важливо, щоб усі близькі були поруч, і наскільки сильно я люблю Україну. Гадаю, що не одна така. Отже, повернувшись додому, я намагаюсь цінувати кожен день. Війна відкрила мені очі на те, що для мене по-справжньому важливо. Вона стала поштовхом до зміцнення національної свідомості, згуртувала наш народ і почала відлік нової історії України. Люди стали сильнішими та свідомішими.

Бажаю кожному збагнути, за що ми боремось, і долучитись до цієї боротьби. Бо саме зараз вирішується майбутнє нашої країни. Не станьмо рабами, захистимо себе!