Ми були вдома, спали, розбудив телефонний дзвінок, вставай ,бери дітей, тікай у підвал, почалась війна.

Були проблеми з їжею, єдиний магазин не працював, а до міста 7км.

Кругом блокпости,танки,військові,було моторошно,стріляли по машинам, почався хаос, обшуки, мародерство,не було зв'язку, світла, біля наших будинків стояли комплекси С300, були запуски ракет, все летіло через нас, на дітей клала подушки, затуляла їм вушка, щоб не чули.

Одна дитина особлива, аутизм, лікування не отримувала, навчання не було, її все лякало.

Стикнулися з гуманітарною катастрофою, не було хліба, спекти не могли не було світла, робили на пательні коржі, після підриву ГЕС була проблема з водою, були черги,стояли по 5часов за хлібом.

Зараз ми разом, але діти стали замкнені, у доньки панічні атаки, син став плаксивим, ми залишилися без дому, без речей, без нічого, вони забрали у нас все наше минуле...

Коли ми виїхали з окупації, нас зустріли волонтери, вони нас прийняли як своїх, рідних, це було до сліз, люди які були причетні до евакуації всі нас підтримували. Коли перетнули кордон, син спитав, мамо можу я співати пісні?

Я йому відповіла так зайчик, вже можна і він на весь автобус почав співати у лузі червона калина, були і сльози і усмішка, наш військовий подарував йому шеврон, це було дуже зворушливо. 

Зараз я роботи не маю, доглядаю дитину інваліда.

У мене є книга, де я записую історію мого синочка, і там є фраза 24.02.2022 почалась війна...