На момент російського вторгнення була в своєму рідному селі. Був звичайний день. Я була на онлайн навчанні. 

Я була вагітна. І нам потрібно було якось вибиратися але росіяни нас не пропускали на машині.

Довелося йти пішки полями,буграми, обривами і так далі. Але якби вони нас почули то нас би вже не було. Було дуже тяжко, ми пройшли більше 40 км. 

Моє село взагалі відірване від цивілізації.

Зараз я в Кривому Розі і тут всього вистачає. Зараз я не працюю, я навчаюся в Херсонському Аграрно-економічному університеті. На дистанційному навчанні.

Війна нас розлучила. Бабуся та дідусь зараз в селі під постійними обстрілами, всі інші в Кривому Розі, але далеко один від одного. 

Під час війни були приємні моменти. Це ботанічний сад. Це великі магазини. Мирні та турботливі люди. 

Є речі, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Все знаходиться в моєму селі. Осколки, куски.