«Війна зруйнувала все моє життя»

До війни я жила в Луганську, але довелося переїхати на дачу в село Нижня Вільхова. Я заміжня, у мене син і донька. Війна зруйнувала моє життя.

Я жила у Луганську із сім'єю. Діти працювали, син жив окремо, дочка зі мною. А розпочалася війна – і в мене зруйнувалася сім'я. Син поїхав до Греції, донька переїхала до моєї двоюрідної сестри у Збараж Тернопільської області, а онук поїхав до Польщі. Ми з дідом залишилися на дачі вдвох, нам по 74 роки.

2013-го померла моя мати, а перед цим помер батько. Я всю війну не можу потрапити до них на цвинтарі. Я дуже погано ходжу, переміщаюся на милицях.

Я навіть не знаю, де маму поховали. Діти не приїжджають, онука не бачила вже вісім років. Нині дуже тяжке життя. Часто згадую 90-ті роки. Усі кажуть, що вони були важкі, а я їх згадую як найкращі роки мого життя, бо вся родина була разом.

Спершу ми не зрозуміли, що це війна. Напевно, цю війну я пам'ятатиму навіть у страшному сні. У нас страшенно стріляли.

У Луганську ми мешкали на околиці, біля «Епіцентру». Коли він згорів, мені зателефонувала донька і сказала, що не знає, куди подітися. Тільки-но почалася війна, і вона вивезла нас на дачу. Почали стріляти, а в нас хлопчик військовий, я говорю: «Вова, що трапилося, синку?» А він: "Бабуся, війна". Пам'ятаю я все, це моторошно. Розбили мости.

Я зараз ходжу з милицями, треба, щоби мене відвезли до Луганська. Свою квартиру, в якій мешкала з дітьми, не бачила з червня 2014 року. Не знаю, що з нею. Будинок онука теж стоїть уже третій рік. Ми всією сім'єю тягнулися, щоби його побудувати. Ми тепер не можемо в цей будинок потрапити. Діда прописано на дачі, його туди [в Луганськ] не пускають.

Хочеться забути, що була війна. І коли вона скінчиться? Я дуже хочу відвідати могили батьків. Хочу подивитися на свою квартиру, де мешкала моя сім'я. Ми на неї 16 років чекали, думали, що спокійно житимемо. Мені майже 75 років. Мрія моя одна – потрапити до Луганська.