Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Василь Іванович Дузяк

«Часто живеш в погребі і не знаєш, що буде завтра»

переглядів: 443

Я в розлученні, живу зі старшим сином і невісткою, є двоє онуків. До війни життя було радісніше і спокійніше, ніж зараз. З початком військових дій я втратив роботу.

Влітку 2014 року наш будинок вперше почав деренчати. У нас вилетіли вікна, пізніше їх виділили як гуманітарну допомогу, а ми своїми силами вставляли.

Часто живеш в погребі і не знаєш, що буде завтра

Восени 2014 року у нас народилася внучка. Постійно стріляли, нерви були на межі.

Звичайно, війна змінила наше життя. По-перше, ми не можемо вільно пересуватися, по-друге, втратили роботу. Виходу в місто немає. Вирощену полуницю і картоплю продати ніде. Часто живеш в погребі і не знаєш, що буде завтра. Безпеки немає ніякої. Нещодавно вийшов на вулицю покурити, а почали звідкись стріляти - земля тремтіла.

У мене друга група інвалідності, проблеми з ногами. У 2015 році з товаришем їздили в санаторій «Конча-Заспа». Приїхали до Києва, літак пролетів, а ми аж пригнулися. Десь поруч міняли металочерепицю на даху, вона була ще старовинна, напевно. Кидали, а вона бахала. Ми здригалися кожен раз.

Хочеться, щоб все було, як до війни, щоб повернулося мирне небо і у дітей і онуків було щасливе майбутнє.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Нижня Вільхова 2014 Текст Історії мирних чоловіки пенсіонери психологічні травми обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення здоров'я люди з обмеженими можливостями літні люди (60+)
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій