Історії, які ви нам довірили
Житель воюючого Донбасу вивіз свою сім’ю подалі від збройного конфлікту. На новому місці довелося вчитися виживати. Олександра тягне на батьківщину, але поїхати не може. І невідомо, чи повернеться, коли закінчиться війна.
Війна на Донбасі почалася у 2014 році. У якусь мить почулися вибухи, стало небезпечно виходити на вулицю, і я вирішив відвезти свою сім’ю подалі звідси. Звісно, я бачив військових, чув вибухи, бачив військову техніку й руйнування. Тому ми залишили свій будинок і виїхали. Це подія, яку важко забути.
У ті моменти я думав, як виключити руйнування й допомогти іншим людям. Постійно переживав за своїх дітей. Адже ми жили нормальним спокійним життям, а війна нас кинула зовсім в інше життя. І там наші життєві цінності зовсім змінилися.
Ми виїхали із сім’єю спочатку тимчасово, але побачили, як усе затягується. Потім прийшло розуміння, що це буде надовго. Ми не знаємо, чи будемо ми повертатися додому, коли війна закінчиться, усе буде залежати від ситуації. Звичайно, я хочу поїхати на батьківщину, але не можу.
Зараз ми відчуваємо себе в безпеці, але умови побуту, звичайно, стали набагато гірші. У нас немає свого житла, і це накладає відбиток на все наше життя. Живучи на новому місці, ми не мали нічого. Гуманітарна допомога, особливо речами, була дуже відчутною. Я ж засвоїв нові знання й навчився виживати в іншому місті.
Мрію про майбутнє моїх дітей, щоб моя сім’я жила й не думала про завтрашній день, а думала про щось прекрасне, хороше. Мрію, щоб поруч були справжні друзі. Війна адже дуже згуртувала нас і показала, хто насправді друг, а хто – ні.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
