Я мешкаю дома у Слов’янську і нікуди не виїжджаю, тому що мені 84 роки. Далеко не можу піти, сама живу. Син евакуювався, дочка боліє, чоловік помер.

Ми ввечері слухали, що не буде війни, а утром уже об'явили, що війна. Коли воно за це все кончиться?

Води у нас не було - нам її привозили. Дуже важко на четвертий етаж підніматися. В нашій аптеці все є, тільки надо ходити і купляти, а ходити далеко не можу: ноги болять, спина болить.

Найстрашніше - як ото ракета летить і стріляє. І де вони взялися на нашу голову? Без кінця дивлюсь телевізор: то там, то там село обстріляли, де родичі наші колись жили.

Мені хочеться, щоб війна і завтра закінчилася, і не було її ніколи в житті, щоб люди не страждали так, як зараз страждають.

Мені вже яке там майбутнє? Хочеться вмерти, щоб війни не було. Весь народ тільки за перемогу і балакають. Хочуть, щоб все це швидше закінчилося.