Я живу сама у Капулівці, біля самого берега. Дочка померла, онук десь на заробітках. Город травою заріс. Спина і ноги болять, майже не ходжу. 

Сусідів шкода – по них так гепнуло, що дах знесло і сарай розвалило. Не знаю, чи зробили, бо дійти далеко.

Я трохи була в Нікополі на квартирі. Ми там втрьох: я, сусід та сваха. Зиму просиділи - там тепліше. Весною треба хоч на тиждень приїхати щось посадити. В лікарні відлежалась і повернулась, потім знову поїду в Нікополь. 

Нам гуманітарку дають, в магазині все є. Тільки води на морі немає, поливати немає чим. Провести воду, щоб на городі полити, немає грошей. Люди свердловини зробили, в кого гроші є, а в кого немає - сидять так. 

Багато людей біля нас виїхало. Окупанти стріляють по наших військових, і виходить, що наші хати під прицілом. Я стара, мені - що буде, те й буде, а молоді виїхали. Я в місті була, тут жили переселенці, і вони втекли, бо бахкають. Сусіди, знайомі виїхали. 

Я б хотіла, щоб війна закінчилась завтра. Як Бог дасть - може, на цей рік закінчиться.