Я нікуди не виїжджала, весь час у Слов’янську. Тут чекатиму, поки все закінчиться. Ліки я купляю. Світло, газ, вода є - не те, що у 2022 році. Тоді газу не було і світло вимикали. Води теж не було, її привозили в бочках, і ми ходили набирати.

Новини вмикаю, дивлюся – мене все шокує. А коли передають, що наші хлопці тих гадів б’ють, то й на душі стає радісно.

Діти виїхали під Київ. Добре, що вони там хоч роботу знайшли, бо тут роботи для них немає.

Пенсію отримаю, таблеток куплю – ось так і живу. Зранку прокинулась – і слава Богу. Ввечері лягаю – і також молюся. Головне - щоб мир був, тоді й майбутнє буде.