Ми мешкаємо в Нікополі біля берегової лінії. З міста не виїжджали. В перший день війни десь о четвертій ранку ми почули дуже гучні далекі вибухи. Це орки розбивали наші військові частини під Марганцем. Так і почалось. Всі дзвонили один одному і казали, що почалась війна.

Були проблеми з водою, з роботою і грошима, але нічого, викручуємось. Мама вдячна за гуманітарну допомогу Фонду Ріната Ахметова.

Коли підірвали дамбу, привозили брудну воду, але були дуже здорові черги - по 100, по 150 людей. Зараз більш-менш вода в крані є, питну нам з Нікополя привозять. Жаль, що позакривали половину пунктів з водою. Тепер бабусі ходять із тачками і тягають її по 300 метрів мінімум. Економлять. 

Кожного дня - прильоти, вбивства людей, побиті багатоповерхівки – і у нас, і в інших містах по всій країні нашій. 

Будь-яка війна завжди закінчується переговорами - так буде і цей раз. Мрію, щоб люди повернулись в Нікополь, був мир, діти і внуки були здорові. Україна щоб була сильною державою. Щоб робота була. Будуть люди, буде робота – і місто наше буде процвітати знову.