Історії, які ви нам довірили
Через стрес онучці Тамари Іванівни довелося разом із батьками виїхати з-під обстрілу до іншого місця та приймати заспокійливі ліки. Жінка сумує за своєю родиною, вона мріє про те, щоб діти повернулися. Але поки в її районі неспокійно.
Ми постійно знаходилися на роботі, коли все почалося, працювали в Пісках, у теплиці. Потім розбили цю теплицю – ми втратили роботу. Почалися обстріли Пісків. Через них на будинку дах міняли, і сам будинок всередині потріскався.
Сиділи в підвалі з 80-річною мамою. Діти сиділи спочатку зі мною в підвалі, але потім не витримали. Онучка, якій 11 років, захворіла на нервовому ґрунті, і їм довелося виїхати в Красноармійськ [нині – Покровськ] на лікування. Заспокійливе давали, по ній пішли плями всюди. Щодня якась трагічна подія відбувалася.
Мрію, щоб закінчилася ця війна, щоб прийшли зміни, щоб діти повернулися, щоб трішечки відчути себе не самотньою і захищеною...
У нас досі транспорт ходить тільки раз у декілька днів у Селідове, а в Покровськ не можна вибратися взагалі.
І немає спокою, тому що донині йде стрілянина, і ми це чуємо. Тільки починається – організм реагує проти своєї волі, серце починає калатати, інші симптоми з’являються. Дуже важко.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
