«Онучка отримала інвалідність через те, що ми сиділи у вогкості в підвалах»

Спокійне дитинство поруч із війною неможливе. Онуки Людмили Кучеби з Первомайського пережили багато потрясінь. Війна важко відбилася на їх здоров’ї.

Ми стояли на дорозі. Почали бомбити Карлівку, усе летіло до нас. Ми всі перелякалися – бігли хто куди.

У підвалі з дітьми сиділи. У нас двоє дітей маленьких в хаті. Підвал старий, у нас яма вирита для овочів, ми там і ховалися. Туди зносили стільці, дошки, сиділи в цих ямах. У нас не було газу й води, готували на цеглинах, воду привозили з інших сіл. Газу не було довго, одну зиму навіть зимували в хаті без газу. Ми купували пічки настільні й так готували.

Діти залишилися зі мною, ми досі тут живемо, і онуки мої живуть зі мною. У школу ходили – ми і чергували, і піском вікна закладали. Забирали дітей із школи, водили на заняття.

Ми звикли до всього, за кілька років нікуди ні поїхати, ні піти. Якщо немає свого транспорту, то все, ми тут сидимо, як в глушині.

Від Ріната Ахметова була велика підтримка, спасибі йому, отримували допомогу. Потім ще отримували додаткову, коли дали групу дитині. У той час, коли ми жили на дві пенсії та не могли оформити допомогу пів року, звичайно, це була велика підтримка.