Війна забирає останнє здоров’я. Після численних потрясінь у Віри Жигуліної з Новолуганського загострилися хронічні захворювання. А її чоловік страшні випробування не витримав...

Нам у 2018-му році «феєрверк» влаштували. Селище дуже сильно постраждало. У мене теж шибки полетіли. Мій чоловік рівно рік тому помер. Онук у мене був. Сидів у підвалі.

Страх і тільки страх. По-перше, ми ніколи такого не бачили. Це стрілянина, низько летять літаки над тобою та стріляють. Кілька разів ми виїжджали в Артемівськ, у нас там племінниця живе. Ми туди виїжджали. Страшнувато, звичайно, було, тому що в нас тут, вважай, що передова. Постійно в нас тут бабахають. Страшнувато.

Ми вже якось звикли. Звичайно, звичка погана. Але що робити? Кудись виїхати – ніхто нікому не потрібен. Комусь докучати, кудись їхати.

Чоловік захворів. Він дуже боявся. І я сама. У мене цукровий діабет, теж хорошого мало.

Просто хочу, щоб був мир. Я не можу поїхати ні до дітей своїх, ні до кого. У нас закрито все.