Ми мешкали в Донецькій області під Мар’їнкою. Пам’ятаю і 2014, і 2022 роки. У 2014 році було страшніше, бо тоді все було незвично, ми нічого не знали. У нас бойові дії тривали протягом восьми років. Ми недалеко від лінії розмежування жили.

А у 2022 році знову було неспокійно. Мені син зателефонував і сказав, що почалася війна.

Найстрашнішою була реакція дитини на те, що відбувалося. Нічні обстріли. І коли обстрілювали населений пункт, теж було дуже страшно.

Шокувало те, що довелося їхати зі своєї домівки, лишитися без роботи. Поки що її не знайшла. 

Виїжджали під обстрілами. Уночі нас сильно бомбили, і ми зранку зібрали речі та виїхали на Дніпропетровщину. Раніше туди перебралися наші родичі, ми їхали до них. Наша родина роз’їхалася по різних містах, ми зараз не разом.

Хотілося б, щоб війна скінчилася якомога швидше. Щоб майбутнє було без війни, щоб діти могли спокійно засинати й прокидатися, виходити на вулицю і нічого не боятися.